Меморіальний музей-садиба І.С.Козловського
Храм Бориса і Гліба
Національний музей Битва за Київ у 1943 році
Колонада Луна
Меморіальний музей Г.С.Сковороди
Творчі колективи
Творчі колективи
Меморіальний комплекс гетьману України Івану Мазепі та українському козацтву
					
				

Приймальня управління
(044) 286-87-48














 

 

12 лютого 2014 року

12 лютого - Собор трьох святителів:
Василя Великого, Іоана Златоуста, Григорія Богослова

Відзначання свята трьох святителівСвято цих трьох святителів відзначають в один день із 1706 року, після того, як вони явились єпископу Євхаітському Іоану і наказали залишити даремну суперечку про переваги котрогось із них над іншими, оскільки всі вони творили на благо Церкви.

Св. Василій Великий народився 329 року в Кесарії Каппадокійській у благочестивій і багатій сім‘ї. В училищі в Кесарії  подружився із св. Григорієм Богословом, який був на рік старший від Василія.

З Кесарії юнаки перейшли на навчання до кращої школи Візантії, а потім в Афіни, де фундаментально вивчали всі науки того часу. По закінченні навчання Василію Великому запропонували роботу вчителя і адвоката, але він бажав інших пізнань, прагнув до вищої мети і повернувся на батьківщину до своєї сім‘ї. Під впливом євангельських проповідей Василій здійснив подорожі до Палестини, Сирії, Єгипту і, ознайомившись із подвижницьким життям святих пустинників, вирішив посвятити себе служінню Богу і в тридцять років прийняв святе хрещення. Тоді разом з товаришем Григорієм Богословом вирушили в Понтійську пустелю, де в убогій хатині вели аскетичне життя і молилися. Слава про святе життя Василія Великого поширювалась довкола. Він був викликаний в Кесарію і прийняв спочатку сан диякона, потім священика і зрештою єпископа. В цьому сані він прославився своїми проповідями, на які збиралося багато народу, і своїми численними творами.

Але за царювання імператора Валента святителя почали переслідувати за його переконання й віру Христову. Проте у  царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки не допомагали йому. Дружина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василій Великий молитвами зцілив хворого сина. Втім, у нього були й інші випадки зцілення. Помер Василій Великий 1 січня 379 року.

Святий Григорій народився в 328 році у Каппадокії в місті Назіанзі. Закінчивши навчання в один час з Василієм Великим, Григорій повернувся додому, а тридцятирічним прийняв хрещення і поселився разом з Василієм у Понтійській пустелі. Та довго вони разом не жили. Василій Великий був викликаний до Кесарії для боротьби з аріанською єрессю, а св. Григорій повернувся додому і допомагав батькові у служінні в церкві, де той був єпископом. Після смерті батьків св. Григорій виїхав у Селевкію, де дізнався про смерть свого друга Василія Великого.  Святитель бажав останні дні життя свого закінчити в монастирі Св. Фекли, але був викликаний до Константинополя, де віруючі терпіли гоніння від аріан та інших лжевчителів. Приїхавши в Царгород, він побачив, що всі церкви були в руках аріан. Свої проповіді він проводив у приватному будинку, який згодом був перетворений на церкву. Свою церкву він назвав церквою Воскресіння, тому що мав надію на воскресіння православної віри. Скоро слава нового проповідника поширилась довкола.

Його красномовність була такою переконливою, особливо коли він розкривав вчення про Боже Слово, що його назвали Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православної віри, прибувши до Царгорода, повернув усі церкви православним і призначив св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Тоді був скликаний другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом. Та деякі єпископи виступили проти цього, тож Григорій Богослов сам відмовився від головування і просив імператора відпустити його в своє рідне місто. Тут він проводив свій час у молитві і пості та написав багато церковних творів. У 390 році св. Григорій відійшов до Господа, доручивши роздати своє майно бідним. У 950 році святі мощі його були перенесені до Константинополя, а звідти - до Риму.

Святий Іоан Златоустий народився в Антіохії приблизно в 350 році. Коли він був ще маленьким, помер його батько. Мати все своє життя присвятила вихованню єдиного сина. Він пройшов найкращі школи. У двадцятип’ятирічному віці повернувся до своєї благочестивої матері і прийняв святе хрещення від св. Мелетія, єпископа Антіохійського. Він хотів постригтись у ченці, але мати вблагала його, аби був біля неї і доглянув її до смерті. Спочатку він був псаломщиком Антіохійської церкви, а після смерті матері пішов у монастир, в якому пробув тільки три роки і подався в печери в Антіохійських горах. Та невдовзі його здоров‘я погіршилось, і він повернувся в Антіохію, де був поставлений дияконом, а пізніше священиком. Іоан пробув священиком дванадцять років. На його проповіді приходили не лише православні, а й язичники. Він пояснював народу обов‘язки християн і палко проповідував любов до ближнього і милосердя.

Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам‘ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель. Його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоан, золотії уста!». Відтоді народ почав його називати Златоустим.

Любов народу до Іоана Золотоустого була така велика, що коли його призначили єпископом Константинопольським, то довелося до столиці його вивозити вночі. Вступивши на святий престол, він ревно почав займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав чин відомої Божественної літургії, яка служиться в наших церквах щодня за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. Та чимало було і заздрісників, котрі знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити Іоана Золотоустого. Під її впливом був скликаний незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, його вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря.

Іоан сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоана в Константинополь. Імператор послав гінців і повернув Іоана Золотоустого в Константинополь. Люди радісно зустрічали свого пастиря.

Вороги вдруге організували собор і знову вирішили викликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому оголосили про його вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм і силою вивела Іоана і відправила в Нікею, а пізніше в Арценію.

Повсюди з великою радістю люди зустрічали Іоана Золотоустого і уважно слухали його проповіді. Багато людей хотіли почути від нього пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це було 14 вересня 407 року в містечку Команах. Через 30 років, на прохання народу, його святі мощі були перенесені до Константинополя.

<< Назад