Меморіальний музей-садиба І.С.Козловського
Храм Бориса і Гліба
Національний музей Битва за Київ у 1943 році
Колонада Луна
Меморіальний музей Г.С.Сковороди
Творчі колективи
Творчі колективи
Меморіальний комплекс гетьману України Івану Мазепі та українському козацтву
					
				

Приймальня управління
(044) 286-87-48

 

 

27 травня 2020 року

27 травня – у 1859 році народився Панас Саксаганський (Тобілевич), український актор, режисер, драматург і педагог школи Кропивницького, корифей українського побутового театру, засновник Народного театру в Києві.

У м. Біла Церква на Київщині діє КП КОР «Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені П.К. Саксаганського» - потужний  культурний осередок міста і області. На початку 40-х років це був один із восьми пересувних театрів на Київщині на той час і єдиний, який вистояв у непростих умовах постійного гастрольного життя. До його складу увійшли актори-випускники Київського інституту музики і драми ім. М. Лисенка та декілька акторів-курбасівців. Трупа тоді нараховувала 18 чоловік. У 1937 році на Республіканській Олімпіаді з героїчною драмою В. Суходольського «Устим Кармелюк» у постановці Юрія Григоренка колектив з Білої Церкви займає І місце серед 22 пересувних театрів. Того ж року Радою Міністрів України театру було присвоєно ім'я П. К. Саксаганського за особистою згодою самого корифея української сцени. З 1958 року театр іменується Київським обласним українським музично-драматичним театром ім. П. К. Саксаганського.

На честь видатного актора і режисера  у Кривому Розі є район Саксаганський та вулиця Панаса Саксаганського.
У Дніпрі є вулиця Саксаганського.
У Житомирі є провулок Панаса Саксаганського.
14 травня 2019 року, до 160-річчя з дня народження актора НБУ випустив ювілейну монету, присвячену Панасу Карповичу.
На батьківщині митця діє меморіальний музей.

З шести років Панас здобував освіту, закінчив повітову, німецьку школу Шрейтеля, вищу земську школу. Серед однокласників Саксаганського був Олександр Тарковський –  родич Панаса (брат дружини Івана Карповича жив і виховувався в сім’ї Тобілевича), батько поета Арсенія Тарковського, дід кінорежисера Андрія Тарковського. Сидів Панас за однією партою з Євгеном Чикаленком. Уже тоді Іван Тобілевич організував драматичний гурток, репетитором був Марко Кропивницький. Двічі на тиждень гуртківці давали вистави, зароблені кошти йшли на навчання бідних школярів. Панас і Микола стали гуртківцями: були на всіх репетиціях, допомагали розтирати фарби, варити клей, малювати декорації.

1877 р. П.Тобілевич закінчив Єлисаветградське земське реальне училище  (до речі, сидів  за однією партою з Євгеном Чикаленком та навчався в одному класі з  Олександром Тарковським — батьком поета Арсенія Тарковського і дідом кінорежисера Андрія Тарковського). 

1978 р.вступив до Одеської юнкерської школи, потім служив у 58-му піхотному полку, що дислокувався в Миколаєві. 

Професійну ж сценічну діяльність розпочав 1883 р., у Миколаївському театрі під керівництвом М.Кропивницького та М.Старицького. Першою була роль роль Возного в «Наталці Полтавці» І.Котляревського. 

Від 1885 р. П.Саксаганський працює  у трупі М.Кропивницького, з 1888 р. — М. Садовського.

Упродовж понад 10 років очолює Товариство Українських Акторів. 

Розпочавши режисерську діяльність 1889 р.,   Панас Саксаганський поставив драми І.Карпенка-Карого, «Розбійників» Й. Шіллера,«Отелло» В.Шекспіра

та інші п’єси, загалом упродовж творчого життя – понад 260.    

П.Саксаганський — автор комедій «Лицеміри» та «Шантрапа», спогадів «По шляху життя», низки  фахових статей з майстерності актора.

У 1918 р. організував у Києві Народний театр, на базі якого 1922 р. був створений Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (нині він працює у  Львові). У складі театру багато гастролював. 

Був Саксаганський і талановитим педагогом, вихховав цілу плеяду обдарованих акторів та режисерів — Б. Романицького, В. Любарт, Т.Садовську та багатьох інших.

Талант Саксаганського легендарний: зіграв 107 ролей, i кожна була кращою. Зачарована публіка часто несла актора на руках до готелю. Глядачі шаленіли, коли Саксаганський у Сватанні на Гончарівці”, граючи немудрого Стецька, співав “На курочці пір’ячко рябеє, чи ти вийдеш, серденько, за мене?” У комедії “За двома зайцями” Саксаганський придумав монолог Голохвастова “Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні…” Професор-психолог побачив актора у ролі Пеньонжки в “Мартині Борулі” і сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію з психопатології. Роллю-шедевром став образ Шпоньки у водевілі “Як ковбаса та чарка…”.

У 1925 році Саксаганському дали звання народного артиста УРСР. Працював, а інсульти його атакували. Коли Панаса Карповича паралізувало, дружина залишила сцену, щоб його доглядати. Останнього разу Саксаганський виступив у театрі 12 травня 1935 р., коли відзначалось 75-ліття його життя й 50-ліття сценічної діяльності; грав, сидячи в кріслі.

У 1936 році Панас Саксаганський разом із Станіславським отримав звання народного артиста СРСР.

Помер Панас Саксаганський від чергового інсульту 17 вересня 1940 р. у Києві.

Історія українського театру багата на славні події та імена. Проте факт, коли творчість однієї трупи стала виявом нового типу театрального видовища, безпрецедентний. Саме такою трупою був колектив, очолюваний П. К. Саксаганським - останнього з корифеїв.